Тел./Viber/Telegram:

Корзина 0

Кубок-2017. День за днем. Частина третя

Кубок-2017. День за днем. Частина третя

Дощ тарабанив об стелю намету цілу ніч. Зважаючи на міцний сон, мені він не заважав, а от декому довелося помокнути. Коли настав ранок, Олег зібрав усіх учасників на галявині. Усі вже встигли збігати до мосту і побачити, на яку потвору перетворилася красуня-Свіча за одну ніч. Власне, так думала значна більшість учасників, але мені особисто «потвора» видавалася значно цікавішою, аніж у чистому вигляді. Можливо, погляди мої збочені, але я люблю складні умови. Мені здається, що вони дозволяють спортсменам рости і розвиватися. Адже зловити рибу у такій воді – реальна ознака класу та майстерності. Вже під час етапу ми з Дімою Петруняком дійти до висновку: той хто зловить форель в такій шаленій воді, отримає від процесу істинне задоволення, адже вкладе в нього весь свій досвід і віддасть всі сили.

Але до цієї розмови було ще довго. Зібравши усіх, Олег повідомив, що старт етапу відкладається на дві години, мовляв, дощ вже не ллє, а річка починає зменшуватися. Були пропозиції і про відміну етапу, але тут вже я виступив категорично – ловити однозначно треба.

Олег більше переймався за безпеку учасників і правильно робив, адже велика вода могла наробити великих проблем. На невеликій нараді ми знайшли вихід. Здається, Толік Новіков запропонував розбити найближчі пули на кілька частин, адже до них найлегше дістатися. Цю ідею підтримали, тож уся делегація вирушила за Олегом, який самовіддано лазив по кущах і деревах, розбиваючи пули навпіл.

Нам з Володею дістався шматок коричневої ріки і трохи мокрої суші. Добре, що суша була: знайшлося місце для вудок та розмов із суддями. Ми швидко визначили, що на міні-пулі є два місця, де може триматися риба. З іншого боку, я розумів, що риба в носі мала будь-який корм. Сидить десь під каменем і жодного наміру не має звідти вилізати. В принципі, все логічно: енергії, потраченої на якусь комашку, не вистачить для компенсації втрати сил. Саме тому, під час високої і брудної води риба воліє триматися на місці і не харчується.

Володя теж оцінив місцину вірно – він обловив один камінь, потім інший. Попрацював в навколишній території, пронизав німфами усі потенційно-привабливі місця. Але у підсумку не дочекався жодного клювання.

Ми з Петруняком спостерігали за учасником, який ловив значно нижче. Зважаючи на те, що учасник стояв по груди у воді, ми не сумнівалися – то Іван Повхан. Тільки такий відчайдух зважиться зайти настільки глибоко. Іван активно махав вудкою, а згодом його рука потягнулася і за підсаком! Ваня зловив рибу! Макс Кусакін підтримав свого підсудного і зайшов у воду, щоб поміряти рибу, адже вибратися з таких бурунів було дуже не просто. Ми бачили, що вимір форелі проводився на витягнутих руках.

Успіх Івана мене окрилив. Рибу зловити МОЖНА. Для цього потрібні чотири фактори: муха, проводка, місце та удача. Інакше табуретка завалиться. Ще у Львові я добре вивчив прогноз погоди і тому готувався саме до такого рівня води. Склав дві вудки. Одну звичайну – німфову, іншу – зі шнуром, на хробаків. Німфи ставив не стандартні. Спеціально для брудної води я закупив революційний каплеподібний вольфрам, звісно ж, срібного кольору. Завдяки своїй формі він піднімає гачок перпендикулярно до дна і значно мінімізує зачепи за перешкоди. Зважаючи на те, що дна не видно, це дуже корисна новинка.

Щодо типу мух, то тут усе банально – чорне тіло плюс мінімальні вкраплення білого та червоного. А про запас тримав кілька експериментальних моделей із граненим шартрезним вольфрамом і тілом із кислотно-салатного даббінгу та хеклу з куріпки. У більш природних кольорах та на золотому вольфрамі така муха гарно працювала в червні. Фактично, це був тюнінгований чеський марч-браун із книги «Нахлист та в’язання мушок». Загалом, у моїй бойовій коробці, кілька рядів мух були виключно під брудну воду.

Біда була ще й у тому, що вода залила всі ключові точки, залишивши учасникам хіба прибережну територію, де ще вчора пеклися на сонці кущі та каменюки. Добратися до більш-менш пристойної ділянки було практично нереально, принаймні у нашому з Володею пулі. Але виходу не було – треба ловити. Пропущу годину та десять хвилин – протягом цього часу я не мав жодного натяку на рибу. Звісно, міняв мухи, типи проводок, спускався вниз, піднімався вверх, пробував занурити хробаки, але усе марно.

Врешті знову взявся за німфи і дав шанс шартрезному варіанту, при чому поставив її в якості підвісної мухи. Переді мною просто вода: одноманітна, бурхлива і брудна. Трохи нижче щось схоже на злив. Навряд чи в такому понурому місці може щось жити, але як писав Леонід Філатов «если шансы на нуле, злато ищут и в золе». І саме там я її і зловив. Радості був повен підсак, хоч риба мала всього лише 19 сантиметрів. А мої крики чули усі навколишні сусіди.

Невдовзі прийшов Олег. Він сказав, що окрім Івана, свою рибу упіймав і Андрій Скворчинський, що мене реально потішило. У них, правда, розмір був на два сантиметри менший. Але, як виявилося згодом, рибу спіймало одразу восьмеро учасників! Окрім вже згаданих спортсменів, відзначилися також Андрій Коваль (24 см), Володя Судук (23 см), Діма Петровський та Саша Попко (19 см) і Толік Новіков (18 см).

Таким чином, я розділив третє місце із двома іншими учасниками, які спіймали ідентичну рибу, і за сумою двох днів опинився в трійці. Таким чином, були усі шанси поборотися за хороше місце. Залишалося всього нічого – упіймати щось ввечері і зранку.

Дощ, до слова, не припинявся, але ріка вже не піднімалася і навіть трішки почала очищатися. Але чи були ці зміни позитивними? Відповідь мав дати вечірній етап, на який я відправився із Сашком Попком, лідером перших двох днів. Нам випав пул десь посередині ріки. Пощастило і з тим, що до води був зручний спуск, правда, лише до половини пулу.

Далі лежало повалене дерево, а вище – нереально потужний потік води, безперечно, не дав би жодного шансу на нормальну проводку. Тож ми вирішили зупинитися там, де можна було безперешкодно ловити. Цікаво, що потім, коли я отримав фото з першого дня, виявилося: Рома Яковченко та Юра Щербатий ловили на протилежному березі, оскільки тільки там можна було знайти цікаві місця.

А там де ловили ми з Сашком, толком і води не було. І все ж Саша почав перший. Подекуди траплялися приямки, сповільнена течія тощо. Саме там мій підсудний зачепив невелику форель, до якої я вже біг з мірилом.

Але якимось дивним чином риба примудрилася дременути вверх по течії і зникнути з поля зору. Після цього Сашко мав кілька ударів, але завершив етап з нулем. Зрештою, як і я. У мене, правда, навіть ударів не було…

Третій етап став найважчим для усіх спортсменів. Взагалі, рибу зловило лише четверо учасників, а залікову рибу лише двоє: Віктор Гаврилко запаркував 23-сантиметрову, а Рома Яковченко 20-сантиметрову форель.

Діма Петровський і Толік Новіков спіймали зовсім дрібних екземплярів, але навіть такий результат зробив їх фаворитами змагань. Зважаючи на нулі в інших учасників, вони розділили між собою третє місце. Таким чином, кожен з них міг розраховувати на медалі і Кубок – залишалося лише упіймати бодай щось зранку в неділю. Але то вже історія наступного дня.

Попри всі негаразди, вечір вдався на славу. Із Вучкового до табору приїхав Іван Фіцколинець, який зварив свій фірмовий бограч. На прохання оргкомітету, усі учасники змагань зібралися за одним столом, де й розділили спільну трапезу, ламаючи руками хліб і просячи добавки смачнезної карпатської страви.

Приїхав також Міша Шунинець з Міжгір’я та Нестор Мицак з Болехова. Компанія зібралася на славу, їй не завадив навіть дощ, який знову про себе нагадав.

Комментариев еще нет.

Оставить комментарий